СТЯГНЕННЯ ПРОЦЕНТІВ ПІСЛЯ СПЛИВУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ ПО ОСНОВНІЙ СУМІ (ТІЛУ) КРЕДИТУ (знову, а що робити?)

Я вже писав про неоднозначність (скоріше дурість) постанови ВСУ №6-249цс15 від 02.12.2015року. Тепер додалася аналогічна – від 29 червня 2016 року № 6-1188цс16. Правові позиції цих постанов дозволяють судам трактувати закон так, що після спливу позовної давності по тілу кредиту суд повинен стягувати проценти і пеню до моменту повного повернення (до смерті і довше, як співав Кузьма).
Суди так і почали поступати – див в реєстрі http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56305132
http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58741749,http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58774394
 Приклад: «Оскільки позивач звернувся до суду з позовом тільки 15 квітня 2015 року, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності, відповідач подав до винесення судом рішення заяву про застосування позовної давності, судова колегія дійшла висновку, що в задоволенні позову щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитом та пені за несвоєчасне погашення кредиту слід відмовити за пропуском такого строку. 
Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності. 
Аналогічні висновки містяться в правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України №6-249цс15 від 02.12.2015року». – номер в реєстрі 56305132.
Але є і розумні судді (респект і уважуха :-) ) – які користуються принципами цивільного права, а не нормативними закарлючками, та застосовують інші правовими позиціями ВСУ (когнітивний дисонанс, а що робити? :-) ) і приходять до протилежних (правильних – прим.) висновків: «Колегія суддів вважає можливим не застосувати правову позицію, викладену Верховним Судом України у постанові від 2 грудня 2015р. у справі 6-249цс15, про те, що позивач має право на отримання процентів за кредитом та пені за процентами у межах строку позовної давності на підставі ст.ст. 599 та 1048 ЦК України, оскільки це суперечить правовим позиціям, зробленим Верховним Судом України при розгляді справ 6-990цс15, 6-1349цс15, згідно яких у разі зміни строку виконання основного зобов’язання, пропуску строку звернення до суду та подачі заяви про застосування строку позовної давності, позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, рішення про стягнення процентів за користування кредитом, який не підлягає стягненню з боржника, буде порушувати засади цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність судового рішення. У разі стягнення з позичальника у межах позовної давності процентів за користування кредитом, на отримання якого позивач втратив право у зв’язку із пропуском строку звернення до суду, це буде підставою для стягнення з позичальника процентів і у майбутньому і без визначення конкретного строку, так як заборгованість за кредитом не погашена, або до погашення заборгованості по кредиту, у стягненні якої суд відмовив». -http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58704328.
Принагідно нагадую свій допис про пропуск строку позовної давності як підставу для припинення зобов’язання – питання залишається відкритим.

https://www.facebook.com/RomanPosikiraLawFirm/posts/1168715899808740:0