ЯК МАЄ ВИЗНАЧАТИСЯ В РІШЕННІ СУДУ ПОЧАТКОВА ЦІНА У РАЗІ ЗАДОВОЛЕННЯ ПОЗОВУ ПРО ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ

   Одним із спірних питань судової практики є вимога ст. 39 Закону про іпотеку щодо зазначення у рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Позивачі-іпотекодержателі (банки, факторингові компанії), а часто і суди припускаються в цьому питанні ряду типових помилок.
Положеннями частини першої статті 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються … початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
В п. 42. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», зазначалося, що «Резолютивна частини рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки має відповідати вимогам як статті 39 Закону України “Про іпотеку”, так і положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК. Зокрема, у ньому в обов’язковому порядку має зазначатись: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; спосіб реалізації предмета іпотеки – шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (!!! при цьому суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій !!! (виділення моє – прим.)».
Впродовж довгого часу судова практика йшла саме цим шляхом, – тобто в рішенні суду початкова ціна продажу встановлювалася не в твердій грошовій сумі, а просто зазначалося, що «початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій».
Революційною стала Постанова ВСУ в справі № 6-61цс15 від 27 травня 2015 року, в якій суд вказав, що «виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку», судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону». Тобто, Верховний Суд вказав, що в резолютивній частині ціна має визначатися в грошовому виразі.
З цього моменту практика судів, в першу чергу в т.ч. ВССУ змінилася і рішення судів, які дотримувалися формули, передбаченій в п. 42. Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012р. № 5 почали масово скасовуватись на направлятися на новий розгляд (хоча до місцевих судів ця позиція «дійшла» не одразу, або не дійшла ще й досі). :-)
Верховний Суд України розвинув свою позицію в постановах по справах № 6-1561цс15 від 21.10.2015 року, № 6-1120цс15 від 04.11.2015 року, № 6-2479цс15 від 09.12.2015 року та деяких інших.
Так в мотивувальній частині постанови в справі № 6-1120цс15 від 04.11.2015 року, ВСУ чітко вказав: «Посилання суду першої інстанції в резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмета іпотеки на підставі оцінки майна, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку», оскільки виходячи зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо у розумінні положень статті 39 цього Закону встановлення початкової ціни предмета іпотеки означає встановлення її в рішенні суду в грошовому вираженні, визначеної за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону».
В справі № 6-2479цс15 від 09.12.2015 року, де звернення стягнення відбувалося за ст. 38 Закону про іпотеку, ВСУ зазначив: «апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, ухвалив рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу банком з укладенням від імені іпотекодавця з покупцем майна договору купівлі-продажу будь-яким способом. 
При цьому, посилаючись на загальний розмір заборгованості, суд не зазначив усіх складових цієї заборгованості, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, не перевірив обґрунтованості їх нарахування, зокрема нарахування штрафів і пені у валюті США, а також на указав початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку»».
Ще одного важливого висновку ВСУ дійшов в постанові по справі № 6-1205цс15 від 23.12.2015 року, вказавши в мотивувальній частині, що «апеляційний суд не врахував вимоги частини шостої статті 38, статті 39 Закону України «Про іпотеку» та дійшов помилкового висновку про визначення початкової ціни продажу предмета іпотеки, з огляду на указану в іпотечному договорі від 11 березня 2008 року оціночну вартість предмета іпотеки, а суд касаційної інстанції вказане порушення не усунув». 
Однак в цій же постанові ВСУ допустився неоднозначного трактування, виклавши правову позицію наступним чином: «У разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам частини шостої статті 38, статті 39 Закону України «Про іпотеку» і положенням пункту 4 частини першої статті 215 Цивільного процесуального кодексу України й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому суд повинен зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій)».
Це знову допустило двояке трактування судами необхідності визначення початкової ціни в грошовому виразі і створило ілюзію повернення до практики викладу резолютивної частини рішення згідно п. 42. Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012р. № 5.
Так в ухвалі ВВСУ від 7 квітня 2016 р. (номер в ЄДРСР 57134968), колегія суддів під головуванням славнозвісного Луспеника Д.Д. зазначила таке: «При зверненні стягнення на предмет іпотеки апеляційний суд визначив загальний розмір заборгованості та всі його складові, а також зазначив, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності, незалежним експертом, що відповідає правовому висновку Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року № 6-1205цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов’язковою для судів». :-( :-( :-( :-(
Для банків знову забриніла надія щодо спрощеного варіанту звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку без проведення оцінки до рішення суду. 
Але цю надію розбила постанова ВСУ від 8 червня 2016 року в справі за № 6-1239цс16, де врешті правова позиція сформульована максимально чітко (подаю повністю).
«Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, прийняв рішення, зокрема, про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом їх продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, визначеною суб’єктом оціночної діяльності під час виконавчого провадження. 
При цьому суд не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку». Посилання суду першої інстанції у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку».
Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» судова палата у цивільних справах Верховного Суду України приходять до правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону».
Підведемо підсумки:
1. У разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
2. Початкова ціна виражається в грошовому виразі.
3. Початкова ціна встановлюється за згодою сторін або на підставі висновку суб’єкта оціночної діяльності.
4. Посилання суду у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону України «Про іпотеку».
5. Необхідність визначення початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації стосується і випадку звернення стягнення на предмет іпотеки за ст. 38 Закону про іпотеку (шляхом продажу предмету іпотеки банком з укладенням від імені іпотекодавця з покупцем майна договору купівлі-продажу будь-яким способом).
6. Оціночна вартість предмета іпотеки, зазначена в договорі не є початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації.
Бонус + : нагадую, що третій, донедавна актуальний вид позову, а саме звернення до суду із позовом про визнання права власності на предмет іпотеки не є належним способом захисту (Постанова ВСУ від 30 березня 2016 року № 6-1851цс15).