ЧИ ПРИПИНЯЄ ІПОТЕКУ ПРОПУСК КРЕДИТОРОМ СТРОКУ ПОЗОВНОЇ ДАВНОСТІ?

    Певний час мене «мучить» питання: чи припиняється іпотека внаслідок пропуску кредитором строку позовної давності в т.ч. при відмові банку в задоволенні позову про зверенення стягнення на предмет іпотеки чи про стягнення заборгованості за кредитним договором з підстави пропуску строку позовної давності. Чіткої відповіді я довго не знаходив ні в юридичній літературі, ні в судовій практиці.
З одного боку можна б по аналогії застосувати правила припинення поруки, яке так само є строковим зобов’язанням. Сплив строку поруки припиняє зобов’язання, тому він відноситься до преклюзивних строків. Як зазначив Верховний суд України в постанові від від 17 вересня 2014 року в справі № 6-6цс14, строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов’язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов’язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Однак, дана аналогія не є цілком прийнятною, оскільки, по-перше: застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 – 559 ЦК), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем (п. 23 Постанови Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року № 5), а по-друге, строк позовної давності не є присікальним (преклюзивним) строком, а його пропуск лише позбавляє уповноважену особу можливості захистити своє право; позовна давність – це строк, протягом якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права (Луць В.В. Строки і терміни в цивільному праві. – К.: Юрінком Інтер, 2013. – С. 65, С. 76).
Крім того, гл. 50 розд. 1 кн. 5 ЦК України встановлює загальні правила про припинення зобов’язання, визначені у гл. 50 розд. 1 кн. 5 ЦК, які умовно можна поділити на такі:
а) підстави, які ведуть до погашення зобов’язання: належне виконання (ст. 599 ЦК України); передання відступного (ст. 600 ЦК України); зарахування (статті 601, 603 ЦК України);
б) підстави, в основі яких лежить відмова від зобов’язання: вимога однієї з сторін (ч. 2 ст. 598 ЦК України); домовленість сторін (ч. І ст. 604 ЦК України); новація (частини 2-4 ст. 604 ЦК України); прощення боргу (ст. 605 ЦК України);
в) підстави, в основу яких покладено неможливість виконання: поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України); неможливість виконання (ст. 607 ЦК України); смерть фізичної особи (ст. 608 ЦК України); ліквідація юридичної особи (ст. 609 ЦК України).
Отже, на перший погляд, оскільки «потрібної» нам підстави у Цивільному кодексі немає, то пропуск строку позовної давності не припиняє відносин іпотеки, хоча правова підсвідомість підказувала інше.
Першу логічну підказку до розв’язання цієї проблеми я знайшов в рефераті дисертаційного дослідження шанованого мною Володимира Цікала (Цікало В.І. Давність у цивільних правовідносинах: дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / ЛНУ ім. Івана Франка. – Л., 2004.), п.14 висновків якої звучить так: «14. Із закінченням позовної давності погашується право на захист, внаслідок чого суб’єктивне матеріальне право стає незахищеним. Зі спливом позовної давності незахищене суб’єктивне право припиняє своє існування. Право на захист, а з ним і суб’єктивне матеріальне цивільне право, вважаються припиненими з моменту набрання законної сили рішенням суду про відмову у захисті в зв’язку зі спливом позовної давності. Саму наявність в Цивільному кодексі України інституту позовної давності слід вважати тим випадком, встановленим законом, коли нездійснення у визначений строк права на захист припиняє цивільне право, що порушене. Таким чином, позовна давність це виняток із загального правила, передбаченого ч.2 ст. 20 ЦК України». Зацікавившись цією тезою, я натрапив на статтю В.І.Цікала «Правові наслідки спливу позовної давності» // http://www.contragent.narod.ru/pozownadawnist.html.
Наведу з цієї статті декілька широких цитат:
«Відмова в позові як наслідок спливу позовної давності позбавляє заінтересовану особу можливості здійснити своє матеріальне право примусово. Це означає припинення права на захист. І хоча втрата права на захист після закінчення позовної давності загалом не викликає сумнівів у юридичній літературі, питання про долю самого суб’єктивного матеріального права,що його супроводжує право на захист,залишається спірним. Суть спору зводиться до того, чи припиняється зі спливом позовної давності суб’єктивне матеріальне право,чи воно продовжує існувати незалежно від погашення права на захист.
Причиною такої невизначеності,на мій погляд, є відсутність у законі положення, яке б безпосередньо стосувалося долі суб”єктивного матеріального права після спливу позовної давності. Існуючі правові норми дають підстави вченим робити протилежні висновки щодо одного і того ж питання. Такий стан цивільного законодавства України прямо відображається і на судовій практиці. Суди,відмовляючи в позові у зв”язку з пропущенням позовної давності, в рішенні не дають відповіді на питання про долю суб’єктивного матеріального права, залишаючи її теоретикам.
Важко погодитись із доводами М.Я.Кириллової, яка робить висновок про те, що матеріальне суб”єктивне право після спливу позовної давності продовжує існувати. …Вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом… незалежно від закінчення строку позовної давності. На думку Кириллової,якщо б внаслідок спливу позовної давності припинялось порушене суб”єктивне право, суд повинен був би відмовляти у прийнятті позовної заяви,однак він цього не робить.
Як на мене (В.І.Цікала – прим), то в наведеній нормі,законодавець свідомо вдався до правової фікції, щоб застерегти суди від прийняття незаконних рішень.Справа в тому, що на момент одержання позову суд не може достеменно зробити висновок про закінчення строку позовної давності,він може лише встановити,що з моменту, на який вказує позивач, минуло більше трьох років (у випадку із скороченими строками- менш тривалий період часу). Для того,щоб зробити висновок про те,що позовна давність спливла необхідно встановити чи належало позивачу суб’єктивне право про захист якого він просить,чи воно порушувалося відповідачем,і якщо так,то з якого моменту про це дізналася або повинна була дізнатися управнена особа,чи протягом перебігу строку давності він не зупинявся або не переривався,і нарешті,чи не було поважних причин його пропущення. Всі ці обставини можуть бути встановлені виключно в судовому засіданні під час розгляду справи по суті. Відмова у прийнятті позовної заяви автоматично призводила б до неможливості встановлення цих обставин, які тісно пов’язані з позовною давністю. Тому зрозуміло,чому закон зобов’язує суди приймати до розгляду всі вимоги про захист порушеного права,навіть, якщо на перший погляд могло скластися враження про пропущення позовної давності.
Концепція збереження суб”єктивного права після припинення права на захист не узгоджується із сутністю права взагалі,сутністю суб”єктивного права зокрема,оскільки правом не може вважатися благо,яке втратило примусовість свого здійснення.
Положення ст.82 ЦК України (в редакції ЦК 1963 року – прим.), згідно з яким в разі виконання зобов”язання боржником після закінчення строку позовної давності він не вправі вимагати повернення виконаного, хоч би в момент виконання він і не знав про закінчення строку давності, не дає підстав стверджувати про збереження суб”єктивного матеріального права. На мій погляд,законодавець вживає терміни зобов’язання і боржник у минулому часі,маючи на увазі те, чого уже немає.
На підставі наведених міркувань та законодавчих положень хочу приєднатись до позиціїї професора Ромовської,яка вважає,що зі спливом позовної давності незахищене суб”єктивне право повинно вважатися втраченим (Ромовская З.В.Спорные вопросы учения об исковой давности. //Вестник Львов.ун-та.Серия юрид.,1988.-Вып.26.-с.47)». На цьому цитування статті В.І. Цікала завершую Смайлик «smile»
Знайшовши теоретичне обгрунтування своїх підозр про припинення існування суб’єктивного права (в даному випадку – права, яке випливає з іпотечного договору), я почав пошуки прикладів застосування судами.
І – (Бінго!!!) знайшов, а саме: постанову ВГСУ від 09 грудня 2014 року в справі № 910/14754/14, номер в ЄДРСР 41943194 та постанову ВГСУ від 12 січня 2015 року в справі № 910/14759/14, номер в ЄДРСР 42311889
Так, у справі № 910/14759/14 ТОВ НВП “Білоцерківмаз” звернулось до ГС м. Києва з позовом до ПАТ “Банк Форум” про: визнання припиненими договорів іпотеки та договорів застави та зняття заборон відчуження нерухомого та рухомого майна та вилучення цих записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме та рухоме майно.
Рішенням ГС м. Києва від 26.08.2014, яке залишено без змін постановою КАГС від 04.11.2014, позов задоволено у повному обсязі. Розглядаючи касаційну скаргу ПАТ “Банк Форум”, колегія суддів ВГСУ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
У 2012 році ПАТ “Банк Форум” звернулось до Господарського суду з позовними заявами до ТОВ НВП “Білоцерківмаз” про звернення стягнення на нерухоме майно шляхом визнання за ним права власності на підставі застережень про задоволення вимог іпотекодержателя за Договорами іпотеки.
Судовими рішеннями у справі №5024/533/2012 та у справі №7/037-12, які вступили в законну силу, у задоволенні заявлених вказаних вище позовних вимог відмовлено з підстав пропуску ПАТ “Банк Форум” строку позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості за Кредитним договором.
Керуючись положеннями ст. 35 ГПК України, суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді даної справи (№ 910/14759/14 – прим.) визнали такими, що не потребують доведення факти, встановлені судами під час вирішення справ №5024/533/2012 і №7/037-12, щодо спливу строку позовної давності для звернення ПАТ “Банк Форум” з вимогами за Кредитним договором до ТОВ НВП “Білоцерківмаз”, а також щодо втрати ПАТ “Банк Форум” через сплив указаного строку права задовольнити свої майнові вимоги до ТОВ НВП “Білоцерківмаз” шляхом набуття права власності на майно, яким забезпечене виконання останнім зобов’язань за Кредитним договором.
Також суди встановили, що з огляду на вказані судові рішення у справах №5024/533/2012 та №7/037-12 позивач звернувся до відповідача з вимогою №05/637 від 31.05.2013, в якій у зв’язку з припиненням своїх зобов’язань перед відповідачем за Кредитним договором вимагав протягом трьох робочих днів з дати отримання вказаної вимоги подати заяви до реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області про припинення іпотеки за Договорами іпотеки, про припинення застави за Договором застави та про вилучення записів з реєстру іпотек та з єдиного реєстру відчуження об’єктів нерухомого майна. Відповідач листом №4583/315 від 16.08.2013 відмовився виконати вимогу позивача, пославшись на відсутність передбачених чинним законодавством України підстав для припинення іпотеки.
Зважаючи на викладені обставини, позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про визнання припиненими Договорів іпотеки і Договору застави, зняття вказаних вище заборон відчуження нерухомого майна та вилучення цих записів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зняття ПАТ “Банк Форум” заборони по рухомому майну позивача №6031729 шляхом подання відповідної заяви.
Згідно зі ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов’язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.
Статтею 28 Закону України “Про заставу”, окрім наведених підстав, передбачено також припинення застави при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави, та в інших випадках припинення зобов’язань, установлених законом.
Відповідно до ст. 17 Закону України “Про іпотеку” іпотека припиняється також у разі припинення основного зобов’язання або закінчення строку дії іпотечного договору; визнання іпотечного договору недійсним. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Строком договору відповідно до ст. 631 ЦК України є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Разом з тим, ст. 256 ЦК України передбачена позовна давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Наслідки спливу позовної давності визначені у ст. 267 ЦК України, згідно з ч. 4 якої сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 у справі “ВАТ “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії” у відповідності до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” має бути застосовано при розгляді справ як джерело права. У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення; боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов’язані з позовною давністю; будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.
З огляду на положення наведених норм встановлені судами обставини пропуску ПАТ “Банк Форум” позовної давності для звернення з вимогами за Кредитним договором та втрата у зв’язку з цим права задовольнити свої майнові вимоги до ТОВ НВП “Білоцерківмаз” за рахунок переданого у заставу (іпотеку) майна має наслідком звільнення останнього від виконання обов’язків за Договорами іпотеки і Договором застави та втрату ПАТ “Банк Форум” права і можливості здійснювати відносно вказаного майна свої права заставодержателя (іпотекодержателя). Тобто відповідне майно по суті втратило властивості майна, правовий режим якого регулюється спеціальними нормами законодавства про заставу та іпотеку, і не може розглядатися як таке, на яке розповсюджуються умови Договорів іпотеки та Договору застави, а відтак предмет вказаних договорів фактично припинив існування, у зв’язку з цим є підстави вважати, що ці договори припинили свою дію.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача про визнання припиненими Договорів іпотеки та Договорів застави, які по суті є вимогами про припинення господарських правовідносин за цим договором, передбаченими ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України». – кінець цитати.
Таким чином у даному випадку відбулася така послідовність дій: 1) рішення суду про відмову кредитору (банку) у звернення стягнення на предмет іпотеки та застави; 2) вимога заставо/іпотекодавця до Банку подати заяви до реєстраційної служби про припинення іпотеки за Договорами іпотеки, про припинення застави за Договором застави та про вилучення записів з реєстру іпотек та з єдиного реєстру відчуження об’єктів нерухомого майна; 3) відмова Банку; 4) звернення до суду з відповідним позовом.
Виникає питання, чи можна використати дану схему, у випадку якщо Банком (заставо/іпотекодержателем) не подавався позов до суду та відсутня відмова суду в задоволенні такого позову через пропуск строку позовної давності?
На мою думку, – можна. При цьому задовільняючи такий позов, суд повинен встановити такі обставини: а) чи було порушення суб’єктивного права кредитора? б) з якого момент почався перебіг строку позовної давності; в) чи пропущено кредитором строк позовної давності; г) чи існують поважні причини пропуску та підстави для поновлення строку позовної давності? д) чи існують обставини, які зупиняли чи переривали перебіг строку позовної давності?
У разі встановлення фатку пропуску строку позовної давності та відсутності інших вказаних обставин, суд має всі підстави для задоволення цього позову.
З іншого боку при подачі такого позову слід зважити на всі «за» і «проти», оскільки недостаньо обгрунтований позов може спонукати кредитора до дій по примусовому захисту свого порушеного права.
Розумію, що деякі тези цього допису є спірними, тому запрошую колег до дискусії.

Роман Посікіра,
Адвокатське бюро Романа Посікіри.