Огляд постанов верховного суду України в кредитних спорах за травень 2015 року

  1. Постанова ВСУ у справі 6-61цс15 від 27.05.2015 року, номер в ЄДРСР 44749756

Положеннями частини першої статті 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, прийняв рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом їх продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

При цьому, посилаючись на загальний розмір заборгованості не зазначив всіх його складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, а також початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону «Про іпотеку». Посилання апеляційного суду у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження, суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку» судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України приходять до правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

  1. Постанова ВСУ у справі 6-63цс15 від 13.05.2015 року, номер в ЄДРСР 44268892

Ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов’язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному ЄДРСР іпотек.

Отже, суд дійшов правильного висновку про збереження обтяження майна іпотекою внаслідок скасування рішення суду про виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження цього майна іпотекою та про поширення на (Нового власника – прим.) відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» статусу іпотекодавця за іпотечним договором, враховуючи, що до нього перейшло право власності на квартиру, яка є складовою частиною будинку – предмета іпотеки.

Разом з тим, дійшовши правильного висновку про поширення норми статті 23 Закону України «Про іпотеку» на спірні правовідносини, суд не в повній мірі правильно застосував цю норму, оскільки не врахував положення частин третьої та четвертої статті 5 Закону України «Про іпотеку» та не звернув увагу на інші факти, які мають суттєве значення для правильного застосування норми статті 23 цього Закону, зокрема щодо визначення предмета іпотеки та його вартості. Так, у справі, яка переглядається, судом звернуто стягнення на окрему квартиру як на предмет іпотеки, в той час як предметом іпотеки за договором іпотеки від 9 червня 2008 року визначено не окремі квартири, а будинок 31 в цілому (який складається зі 123 квартир), загальною оціночною вартістю 17 млн 70 тис. грн. Крім того, за погодженням сторін договору іпотеки з-під іпотеки виключено цілий ряд квартир будинку (26 квартир) без зміни попередньої вартості предмета іпотеки.

Крім того, на порушення вимог статті 39 Закону України «Про іпотеку» суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, не зазначив у рішенні всіх необхідних складових, передбачених цією нормою, зокрема загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 цього Закону.

  1. Постанова ВСУ у справі 6-71цс15 від 13.05.2015 року, номер в ЄДРСР 44268905

Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред’явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_7 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов’язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

  1. Постанова ВСУ у справі 3-67гс15від 13.05.2015 року, номер в ЄДРСР 44268815

Оскільки позивач звернувся до відповідача (ПАТ «Банк Форум» – прим.) з вимогою здійснити переказ грошових коштів за договором банківського рахунка у період запровадження у банку тимчасової адміністрації, то виконання зазначеної операції банком обмежувалося пунктом 1 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Крім того, судами зазначено, що оскільки правління Національного банку України постановою від 13 червня 2014 року № 355 відкликало банківську ліцензію та розпочало процедуру ліквідації відповідача, а 16 червня 2014 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 49 про початок ліквідації ПАТ «Банк Форум», то задоволення вимог кредиторів банку здійснюється виключно у межах процедури ліквідації банку та у порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

  1. Постанова ВСУ у справі 3-127гс15 від 13.05.2015 року, номер в ЄДРСР 44408241

Вищий господарський суд України зробив передчасний висновок, що умова Рамкового договору, а саме розділу “Право, що застосовується”, про застосування англійського права є такою, що суперечить положенням статті 38 Закону України “Про міжнародне приватне право” та Закону України “Про господарські товариства”, а отже, є нікчемною.

Крім того, за змістом статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

  1. Постанова ВСУ у справі 6-144цс15 від 13.05.2015 року, номер в ЄДРСР 44885010

(Позика) Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що підтвердженням укладення договору позики може бути не будь-яка розписка, а лише та, яка засвідчує факт отримання грошових коштів в борг і містить умови про їх повернення. Оскільки з тексту наданої ОСОБА_8 16 листопада 2007 року розписки вбачається лише те, що відповідач отримав грошові кошти, а умова щодо обов’язку їх повернення ОСОБА_7 відсутня, то спірна розписка не є доказом укладення сторонами договору позики.

  1. Постанова ВСУ у справі 6-64цс15 від 20.05.2015 року, номер в ЄДРСР 44268903

На час укладання кредитного договору (15 листопада 2011 року) Закон України “Про третейські суди” містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

З огляду на наведене суди дійшли правильного висновку про те, що третейське застереження в кредитному договорі від 15 листопада 2011 року між ОСОБА_8 і ПАТ “Альфа-Банк” було укладено в порушення вимог пункту 14 частини першої статті 6 Закону України “Про третейські суди”, і в цій частині кредитний договір слід визнати недійсним.

  1. Постанова ВСУ у справі 3-106гс15 від 20.05.2015 року, номер в ЄДРСР 44507924

Оскільки позивач звернувся до відповідача (ПАТ “Банк Форум”) з вимогою здійснити переказ грошових коштів за договором банківського рахунка у період запровадження у банку тимчасової адміністрації, то виконання зазначеної операції банком обмежувалося положеннями пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” в редакції, чинній на час виникнення спору.

  1. Постанова ВСУ у справі 3-158гс15 від 20.05.2015 року, номер в ЄДРСР 44807141

Скаржник – ТОВ «Ріелком Новий» виступило правонаступником ТОВ «Ріелком», до нього перейшли всі права та обов’язки останнього. Отже, усі дії, вчинені до створення правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку замінив правонаступник.

ТОВ «Ріелком Новий» як правонаступник прийняло на себе всі права та обов’язки іпотекодавця за іпотечними договорами №№ 117, 121, а тому строки позовної давності щодо оскарження цих договорів поширюються і на ТОВ «Ріелком Новий».

Отже Вищий господарський суд України дійшов обґрунтованого висновку, що згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

  1. Постанова ВСУ у справі 6-332цс15 від 27.05.2015 року, номер в ЄДРСР 44507997

У разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному ЄДРСР іпотек, оскільки відпала підстава виключення цього запису. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 Цивільного кодексу України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Установивши у справі, яка переглядається, факт переходу до відповідача права власності на нерухоме майно під час виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження права власності на підставі незаконного судового рішення, суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України «Про іпотеку», поширення її дії на відповідача та збереження обтяження цього майна іпотекою за іпотечним договором.

При цьому суд урахував, що дії попереднього іпотекодавця з відчуження спірної квартири під час зняття за судовим рішенням обтяження та право власності нового набувача кредитором не оспорюються, а порушується питання про застосування механізму реалізації його переважного права на іпотечне майно, передбаченого нормами статей 23, 33, 39 Закону України «Про іпотеку».

  1. Постанова ВСУ у справі 6-57цс15 від 27.05.2015 року, номер в ЄДРСР 44507986 та
  2. Постанова ВСУ у справі 6-58цс15від 27.05.2015 року, номер в ЄДРСР 44508137

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільнення від його виконання. Відтак установлений Законом України “Про мораторій” мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).