Захист від повторного позову банку про стягнення кредитного боргу

    Дуже часто банки, отримавши судове рішення про дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором, на цьому не зупиняються.
Навіть сплата заборгованості позичальником в процесі виконавчого провадження не гарантує, що банк погодиться вважати кредитні відносини припиненими і погодиться на звільнення майна з-під застави/іпотеки.
Якщо виконання рішення затягується, непоодинокими є повторні позови з-боку банку про «достягнення» сум нарахованих відсотків, пені, інфляційних втрат за період від прийняття першого судового рішення аж до повного його виконання.
До останнього часу такі позовні вимоги часто задовольнялися судами. Однак, на сьогодні ця практика змінилася на користь позичальників.
Першою ластівкою стала ухвала Вищого спеціалізованого суду України від 01.10.2014 р. (№ в реєстрі 40795853, в якій зазначено, що термін виконання зобов’язання за кредитним договором банком було змінено і з моменту набрання рішенням суду про стягнення заборгованості, право банку на отримання процентів за кредитним договором припинилось.
З іншого боку суд вказав, що що саме по собі ухвалення рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого фактично не здійснено, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання пені й штрафних санкцій, передбачених договором.
Але вже за два місяці судова практика ще один крок в напрямку захисту прав позичальників.
У справі № 6-35797св14 (ухвала від 10.12.2014 р., номер в реєстрі 41945348) ВССУ скасував рішення суд апеляційної інстанції, який виходив з того, що судове рішення відповідачами не виконано, що, з огляду на вимоги ст. ст. 526, 599, 1048 ЦК України та умови укладених кредитних договорів, свідчить про те, що позивач має право на отримання процентів за користування кредитом та пені, які передбачені договором і нараховані банком після ухвалення зазначеного судового рішення.
При цьому суд послався на абзаци 1, 2 п. 17 постанови пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року № 5, що зобов’язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов’язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.
У справі 6-35797св14 (ухвала від 17.12.2014 р., номер в реєстрі 42008405), ВССУ вказав, що із ухваленням судового рішення про задоволення вимог кредитора, яким є й судовий наказ, припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, зокрема, сплата чергових платежів, сплата та нарахування відсотків, разом із тим виникає грошове зобов’язання із повернення кредитних коштів в повному обсязі та нарахованих на цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, встановлену ст. 625 ЦК України.
У справі 6-41128св14 (ухвала від 14.01.2015 р., номер в реєстрі 42369897), ВССУ встановивши наявність судового наказу, зазнав, що оскільки ухвалено судове рішення (судовий наказ) про стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки тощо поза строком дії кредитного договору законом не передбачено.
У справі 6-42315св14 (ухвала від 21.01.2015 р., номер в реєстрі 42421248), ВССУ встановивши наявність судового рішення про дострокове стягнення з боржника та поручителя заборгованості за кредитним договором та перебування цього рішення на стадії примусового виконання, вказав, що задовольняючи позовні вимоги банку «апеляційний суд не звернув увагу на те, що мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, строк договору закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов’язальні правовідносини.
Проаналізуємо правові норми, якими ВССУ обгрунтовував свою позицію.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Таке визначення розкриває сутність зобов’язання як правового зв’язку між двома суб’єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов’язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов’язання надано право, що кореспондує обов’язку першої. Обов’язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов’язання (ст. 510 ЦК України).
У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.
Таким чином, надіславши у відповідності до ч. 2 ст. 1050 ЦК України вимогу про повне дострокове повернення всієї суми кредиту разом із нарахованими процентами та штрафними санкціями, Банк в односторонньому порядку змінює строк виконання зобов’язання за Кредитним договором, та отримує право пред’явити позов до позичальника про стягнення всієї суми заборгованості.
Отже, ВССУ у наведених ухвалах прийшов до правового висновку, що ПІСЛЯ ВСТУПУ В СИЛУ СУДОВОГО РІШЕННЯ ПРО ДОСТРОКОВЕ СТЯГНЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА КРЕДИТОМ, СТРОК КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ, А ВІДТАК З ЦЬОГО МОМЕНТУ БАНК ВТРАЧАЄ ПРАВО НА НАРАХУВАННЯ ПРОЦЕНТІВ ЗА КОРИСТУВАННЯ КРЕДИТОМ ТА НЕУСТОЙКИ.
Відповідно з цього моменту припиняються кредитні зобов’язання за кредитним договором, а залишаються виключно боргові зобов’язання по сплаті боргу, визначеного судовим рішенням, тобто банк має право виключно на відшкодування інфляційних втрат та трьох процентів річних (платежі передбачені ч. 2 ст. 625 ЦКУ).
Близькою, але не тотожною є проблема подвійного стягнення по кредиту, коли банки чи колектори пробують вдруге стягнути ту саму суму, порушуючи тим самим принцип Non bis in idem (Не двічі за одне й те ж). Це буває, коли наприклад, банк намагається шахрайським шляхом стягнути зайву суму (див напр. номер в ЄДРСР 40221099), стягнув цю суму за виконавчим написом (напр.. номер в ЄДРСР 6945654) чи судовим наказом (номер в ЄДРСР 37992769), своєчасно не пред’явив до виконання виконавчий лист (є й такі прецеденти) тощо. Очевидно, що такі вимоги задовольнятись не мають, але це тема для окремої статті.
АЛЕ Є ОДНЕ АЛЕ.
Однозначно, така позиція ВССУ є значним кроком вперед в напрямку захисту позичальників від неправомірних посягань банків на їхнє майно і в разі підтвердження її Верховним судом України стане важливою гарантією щодо цього.
Однак, на мою думку, в наведених рішеннях ВВСУ невірно встановив момент, з якого кредитні відносини припиняються. Таким моментом є не дата вступу в законну силу рішення суду про дострокове стягнення кредитного боргу, а дата, вказана у вимозі банку як кінцева для повернення всієї суми кредиту.
Я вже приділяв увагу цьому питанню – див. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ НАДІСЛАННЯ БАНКОМ ВИМОГИ ПРО ДОСТРОКОВЕ ПОВЕРНЕННЯ КРЕДИТУ
https://www.facebook.com/RomanPosikiraLawFirm/posts/1075288052484859:0 
Але дещо повторюся і доповню свою позицію.
Зараз існує чітка правова позиція Верховного суду України щодо правових наслідків надіслання вимоги про дострокове повернення кредиту, хоча наразі вона й стосується визначення початку перебігу строку позовної давності і шестимісячного присікального строку по поруці.
У постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-169цс14 ВСУ було «установлено, що ОСОБИ_4, _5, _3 отримали письмові повідомлення ПАТ «Сведбанк» від 25 листопада 2009 року про зміну умов кредитного договору, згідно з якими банк скористався своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України, і ЗМІНИВ СТРОК ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЗА КРЕДИТНИМИ ДОГОВОРАМИ, зазначивши днем остаточного їх погашення десятий день з дня направлення відповідної письмової вимоги, тобто з 7 грудня 2009 року».
У правовому висновку, викладеному у Постанові ВСУ від 24 вересня 2014 року у справі за № 6-106цс14 вказано, що «У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за основним договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання АБО У ЗВ’ЯЗКУ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ПРАВА НА ПОВЕРНЕННЯ КРЕДИТУ ДОСТРОКОВО.
За умови пред’явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов’язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов’язання…».
У правовому висновку, викладеному в Постанові від 17 вересня 2014 року у справі №6-125цс14, ВСУ вказав, що «Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів».
Отже, якщо мислити логічно, то з моменту вказаному у такій вимозі вимозі (1) виникає обов’язок позичальника повернути кредит в повному обсязі; (2) починається перебіг позовної давності щодо всієї суми кредиту і (3) ЗАКІНЧУЄТЬСЯ СТРОК ДІЇ КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ. Тобто, саме з цього моменту, а не з дати вступу в силу судового рішення припиняється право банку на нарахування відсотків і пені
Тому закликаю позичальників і їх адвокатів зайняти активну правову позицію і домогтися закріплення відповідного положення на рівні висновків Верховного суду України.