Факторинг у кредитних відносинах: на що слід звернути увагу боржнику

     Враховуючи наявність значної кількості валютних кредитів в Україні та стрімке падіння гривні, на сьогоднішній день банківські установи та їх клієнти (боржники по валютним кредитам) опинилися в колапсі. Громадяни, отримуючи доходи в гривнях, неспроможні погасити валютні кредити, які за декілька місяців виросли майже в чотири рази. З другої сторони банківські установи та інші фінансові інститути, також знаходяться на межі банкрутства.
Держава, яка є основним регулятором та гарантом стабільності і порядку, як завжди не справляється з виконанням своїх функцій, вчиняючи поодинокі хаотичні спроби стабілізувати ситуацію. І в цьому усьому «салаті» факторингові компанії відіграють не останню роль, тим самим успішно нарощуючи прибутки.
Беручи до уваги велику кількість заборгованостей по кредитам та відсутність обігових коштів, банківські установи активно продають борги факторинговим компаніям та іншим структурам, які спеціалізуються по стягненню дебіторської (кредитної) заборгованості.
Однак, правове поле України встановлює чіткі правила передачі боргових зобов’язань. Банківські установи передають факторинговим компаніям боргові зобов’язання клієнтів (боржників по валютним кредитам) шляхом укладення договорів факторингу або договорів про переуступку права вимоги (відступлення права вимоги чи заміну кредитора у зобов’язанні). У цій статті ми розглянемо перший варіант, тобто укладення договору факторингу.
Сторонами договору факторингу є фактор (сторона, яка за певну плату приймає боргові зобов’язання) та клієнт (сторона, яка відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи – боржника). Згідно ст. 1079 ЦК України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Це одне речення в законодавстві дає можливість боржникові вимагати від фактора, як нового кредитора багато підтверджуючих документів, таких як:
1. Ліцензії на право здійснювати факторингові операції.
2. Якщо боргові зобов’язання в валюті, ліцензії НБУ на право здійснення валютних операцій.
3. Ряд документів які підтверджують, що фактор дійсно є банком або іншою фінансовою установою і має право заключати відповідні договори.
Відсутність цих документів може ставити під сумнів сам факт укладення договору факторингу, а отже і ваші зобов’язання перед новим кредитором.
На практиці заключаючи договори факторингу, борги клієнтів часто передаються цілими групами і це призводить до елементарної халатності. Наприклад, факторингові компанії набуваючи право грошової вимоги у банківської установи, часто порушують 1082 ЦК України – «Боржник зобов’язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний термін доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цей обов’язок, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов’язку перед ним.».
Отже, якщо Вас своєчасно не повідомили про зміну кредитора чи не надали доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні, Ви сміло можете не виконувати своїх зобов’язань перед новим кредитором. Бувають також ситуації, коли факторингові компанії, як фінансові установи не відкривають взагалі або відкривають номерні рахунки для клієнтів (боржників по валютним кредитам), що в свою чергу прямо суперечить ст. 18 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» – «Фінансовим установам під час здійснення (надання) фінансових послуг забороняється вступати в договірні відносини з анонімними особами, відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки.». Слід також зазначити, що згідно ч. 3 ст. 1079 ЦК України у договорах факторингу – фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції і це за собою тягне наявність усіх ліцензій, дозволів для здійснення такого виду діяльності.
Для прикладу наведу витяг із справи апеляційного суду Харківської області у справі 643/9295/13-ц від 10.02.2015р. номер ЄДРСР 42756355.
«Відповідно до пункту 3.1. зазначеного договору факторингу № 1 право вимоги від клієнта до фактора переходять у дату відступлення, після чого фактор набуває права вимоги від боржника і гарантій виконання всіх зобов’язань за первинними договорами та договорами забезпечення.( а.с.28).
ТОВ «Кей-Колект» зареєстровано як фінансову установу відповідно до розпорядження державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на підставі свідоцтва про реєстрацію фінансової установи № 732 від 08.12.2011 року.
Згідно до вимог ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов’язковим до прийняття за номінальною вартістю на території України, є грошова одиниця України – гривня.
Іноземна валюта може використовуватись в Україні у вигляді і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року № 15-93, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
В пунктах «в» та «г» ч. 4. ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”зазначено, що індивідуальні ліцензії видаються у разі: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Відповідно до п.1.5. Постанови Національного банку від 14.10.2004, № 483 «Про затвердження Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу»використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Таким чином, за змістом вказані норми матеріального права передбачають наявність у фінансової установи дозволу чи ліцензії, на здійснення валютних операцій, які видаються Національним Банком України.
Отримавши на підставі зазначеного договору факторингу право вимоги заборгованості за зазначеним валютним кредитним договором, позивач не надав суду доказів наявності ліцензії на здійснення валютних операцій щодо отримання заборгованості по кредиту нарахування відсотків в доларах США .
Крім того текст зазначеного договору факторингу № 1, не містить посилань на те, що боржником по цьому договору є відповідач.
За таких обставин судова колегія вважає, що позивачу необхідно відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав ненадання доказів щодо його права на здійснення валютних операцій та вимогу щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитом та відсотками по доларовому кредитному договору, а також доказів щодо передачі прав ПАТ «УкрСиббанк» на вимогу стягнення кредитної заборгованості з відповідача.»
Підсумовуючи, ми можемо говорити, що факторингові компанії при веденні своєї діяльності часто порушують законодавство України, тим самим ставлять себе під удар і також під сумнів сам факт набуття боргових зобов’язань.
Однак і юристи не без гріха. При оспорюванні договорів факторигну, представники часто також допускаються помилок. Типовою помилкою є посилання на Розпорядження Держфінпослу від 03.04.2009 № 231 стосовно того, що боржником по договору факторингу може бути лише суб’єкт господарювання (юридична особа). Нажаль дана норма вже не діє (див. Розпорядження від 06.02.2014 № 352).
Для прикладу наведу витяг із справи Оболонського районного суду м. Києва у справі 756/315/15-ц від 27.03.2015р. номер ЄДРСР 43340170.
«Також зазначив, що позивач застосовує та посилається на застарілу інформацію, щодо підпункту 2 пункту 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» №231 від 03.04.2009 року.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року по справі № 2а-12909/12/2670 пункт 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» № 231 від 03.04.2009 року визнано не чинним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили.
Дана Постанова набрала чинності, а тому норма п. 1 Розпорядження не діє і не може застосовуватися.»
Часто путають відносини, що виникають із договорів факторингу з правочинами щодо заміни кредитора у зобов’язанні. Правочини щодо заміни кредитора у зобов’язанні охоплюють в себе факторинг (як спеціалізований підвид правочинів). Договори переуступки права вимоги, відступлення права вимоги чи заміну кредитора у зобов’язанні не слід ставити в один ряд з договором факторингу, оскільки у них сторони договору не є спеціалізованими (тобто по суті будь хто може бути новим кредитором). В свою чергу в договорі факторингу, фактор як покупець боргових зобов’язань може бути лише банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Ще однією відмінністю є те, що у факторингових відносинах наявність припису в основному зобов’язанні, щодо заборони відступлення права грошової вимоги або його обмеження жодним чином не впливає на відносини з фактором як новим кредитором (див. ст. 1080 ЦК України).
Кожна така ситуація потребує індивідуального підходу, аналізу конкретного договору і обставин справи. Хоча і банки і факторингові компанії мають у своєму штаті цілі юридичні підрозділи, немає ідеальних факторингових договорів, окільки errare humanum est, – людині властиво помилятися.
Маю надію, що ця стаття все ж таки більш прояснить ситуацію стосовно факторингових операцій та стане Вам у пригоді при вирішенні подібних проблем
Ігор Лісецький, Адвокатське бюро Романа Посікіри