Як захиститися від стягнення надмірного розміру пені за несвоєчасне повернення кредиту

(оновлено 01.05.15р.)

Одним з негативних наслідків невиконання кредитного договору для споживача є можливість нарахування банком штрафних санкцій у вигляді неустойки (штрафу пені).

В судовій практиці склалася нездорова ситуація коли суди нерідко стягували космічні суми, які в декілька раз перевищували суми боргу за кредитом. Це пояснювалося зокрема, пасивною позицією, яку займали боржники у кредитних спорах, які часто не користувалися правовою допомогою, взагалі не з’являлися на судові засідання. Крім того, розмір неустойки в кредитних відносинах за участю фізичних осіб практично нічим не обмежувався, на відміну від учасників господарських відносин, де розмір пені обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ за кожен день прострочення у відповідності до Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань“ від 22 листопада 1996 року.

При чому судами вперто ігнорувалася норма ч. 5. ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», про заборону продавцю включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, якими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов’язань за договором.

Крім того, судами часто не роз’яснувалося право на зменшення пені у відповідності до ч.3. ст. 51 ЦКУ.

Суттєвий прогрес у цій ситуації намітився після прийняття Конституційним судом рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань“. У цій справі, КСУ хоча й вказав про те, що положення Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань“ поширюється лише на правовідносини, суб’єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності (підприємці), однак при цьому зробив ряд важливих для правозастосовної практики висновків.

Так, КСУ зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

При цьому КСУ повторив свій висновок з Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 про те, що межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між … комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг.

КСУ виходив з того, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦКУ засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов’язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Крім того, захист від цих зловживань базується на положеннях законодавства, зокрема частини третьої статті 551 ЦКУ, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Після згаданого рішення КСУ з’явилося ряд рішень вищих судів України, спрямованих на захист прав споживачів, які можна умовно поділити на такі напрямки.

1.

Визнання недійсними положень кредитних договорів, які встановлюють надмірно високий розмір неустойки.

Так, ухвалою від 19.06.2013 року ВССУ  (номер в ЄДРСР 32254109) з посиланням на наведене рішення КСУ зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що пункт 4.1. кредитного договору щодо встановлення сторонами договору пені у розмірі 0,2% за кожен день прострочення виконання зобов’язання за споживчим кредитом, що становить 73% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів за рік, є несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду позичальника – ОСОБА_1, як споживача послуг банку, оскільки дана умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов’язань за спірним договором.

Свою позицію ВССУ обгрунтовує наступним: Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов’язань за договором. Отже, оскільки банк надав ОСОБА_1 споживчий кредит, то при укладенні цього договору банк зобов’язаний був дотримуватись вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

В ухвалі від 10 грудня 2014 року ВССУ (номер в ЄДРСР 41986658), зазначивши, відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов’язань за договором, вказав, що суд першої інстанції не перевіряв відповідності умов п. 3.4 кредитного договору вимогам справедливості, а тому не звернув уваги на те, що передбачена в договорі у разі прострочення строків або суми повернення кредиту чи процентів пеня в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов’язань за кожен день прострочення в перерахунку становить 365 % річних.

В ухвалі від 19 червня 2013 року, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення першої інстанції ВССУ вказав, що «суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що пункт 4.1. кредитного договору щодо встановлення сторонами договору пені у розмірі 0,2% за кожен день прострочення виконання зобов?язання за споживчим кредитом, що становить 73% від суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів за рік, є несправедливим та суперечить принципам розумності та добросовісності та є наслідком дисбалансу договірних прав та обов’язків на шкоду позичальника – ОСОБА_1, як споживача послуг банку, оскільки дана умова договору встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання нею зобов’язань за спірним договором.

Апеляційний суд.. неправильно витлумачив норми закону та дійшов невірного висновку про відсутність підстав вважати розмір неустойки, визначений сторонами кредитного договору, таким, що суперечить принципу добросовісності, наслідком чого є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків.

При цьому, скасовуючи рішення суду щодо задоволення зустрічного позову, апеляційний суд послався лише на те, що наявність неустойки за своєю правовою природою свідчить про забезпечення виконання зобов’язання та є заходом впливу до недобросовісних контрагентів. Проте, це не означає, що Закон України «Про захист прав споживачів» не повинен застосовуватись до цих правовідносин» (номер в ЄДРСР 32254109).

Тому пропоную уважно переглянути свої кредитні договори та у разі наявності у них надмірних розмірів неустойки своєчасно, з дотриманням строків позовної давності, оскаржити їх до суду.

2.

Зменшення розміру неустойки судом.

У відповідності до ч. 3 ст. 551 ЦКУ, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Фактично про обов’язок суду застосувати норму частини третьої статті 551 ЦК України, та скористатися правом на зменшення розміру неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, ВСУ зазначає в постанові від 3 вересня 2014 року (номер в ЄДРСР  40423567).

В правовій позиції по справі № 6-100цс14 від 3 вересня 2014 року ВСУ, вказав, що частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України містить обов’язок суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав та дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Скасовуючи рішення попередніх судів в Ухвалі від 19 березня 2014 року Вищий спеціалізований суд України вказав на таке: «Задовольняючи позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 16 924,48 доларів США за несвоєчасне повернення кредиту та в розмірі 13 830,96 доларів США за несвоєчасну сплату нарахованих процентів, суд не звернув уваги, що її загальний розмір (30 755,44 доларів США) майже дорівнює розміру заборгованості за тілом кредиту (31 720 доларів США). На порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд не роз’яснив відповідачам про можливість зменшення судом розміру неустойки в порядку, передбаченому 551 ЦК України» (номер в ЄДРСР 37824200).

Таким чином, суд, виявивши що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків зобов’язаний: 1) роз’яснити боржнику можливість зменшення судом розміру неустойки в порядку, передбаченому 551 ЦК України»; 2) самостійно застосувати ст. 551 ЦКУ та зменшити неустойку.

  1. Застосування до вимог про стягнення пені скорочених строків позовної давності.

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) – пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України.

У згадуваній правовій позиції по справі № 6-100цс14 від 3 вересня 2014 року ВСУ вказав, що за правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Відмовляючи в частині позовних вимог про стягнення пені Суд вказав, що оскільки право на стягнення пені в кредитора виникло з наступного дня після 22 грудня 2010 року, а до суду він звернувся лише – 16 липня 2012 року, то пеня підлягала стягненню лише в межах одного року до дня пред’явлення позову. Стягнувши пеню за весь час прострочення, починаючи з 23 грудня 2010 року, суд неправильно застосував норму пункту першого частини другої статті 258 ЦК України.

Однак, слід пам’ятати, для того, щоб суд застосував позовну давність, про це слід зробити заяву під час розгляду справи в суді І інстанції. Так, в Постанові ВСУ у справі 6-25цс15 від 18 березня 2015 року, (номер в ЄДРСР 43307420), зазначено таке.

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 із заявою про сплив позовної давності і застосування наслідків її спливу не звертався.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони.

Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

  1. Пеня по валютних кредитах не може стягуватися в іноземній валюті.

В ухвалі від 25 вересня 2013 року, ВССУ, скасовуючи рішення попередніх судів, звернув увагу, що кредитним договором не передбачалося стягнення пені у доларах США (номер в ЄДРСР 33982087).

У Постанові ВСУ у справі 3-29гс15 від 1 квітня 2015 року (номер в ЄДРСР 43578669) вказано, не можна погодитися з висновком ВГСУ, який зазначив, що суд правомірно стягнув пеню у доларах США.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України ).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів  сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»).

Таким чином, максимальний розмір пені пов’язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України – гривні.

Скептики можуть мені закинути, що в Україні система права не базується на судовому прецеденті. Правильно, але є одне але )))

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності (Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. № 15рп/2004), який має за мету забезпечити учасників правовідносин можливістю точно спрогнозувати результати своїх дій, бути впевненими в незмінності свого правового статусу, набутих прав і обов’язків. Цей принцип передбачає гарантування судового захисту, а також прогнозованість судових рішень, які не будуть змінюватися залежно від юрисдикції, регіону чи інших чинників. Принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання та існуючих правовідносин.

Елементом верховенства права є також принцип рівності всіх перед законом і судом.

У ст. 24 і п. 2 ч. 3 cт. 129 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, закріплено демократично-правовий принцип «всі рівні перед законом і судом». Він міститься і в ст. ст. 5, 10 ЦПК України. Очевидно, що рівність перед судом означає не просто рівний правовий статус всіх учасників процесу, що виступають в однакових правових ролях, не лише створення рівних прав та можливостей для сторін при відстоюванні своїх інтересів у судовому засіданні, але й однакове ставлення суду до вирішення схожих за своїм змістом справ. 

У відповідності до ч. 1. Ст.. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Відтак, подібні справи мають вирішуватися однаково.

Метою даного допису є не заклик до боржників не платити по кредитах, а виключно порада відстоювати свої законні права.