Огляд постанов верховного суду україни в кредитних спорах за квітень 2015 року

  1. Постанова ВСУ у справі 3-29гс15 від 1 квітня 2015 року номер в ЄДРСР 43578669

Вищий господарський суд України зазначив, що суд правомірно стягнув пеню у доларах США.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України ).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» платники грошових коштів  сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»).

Таким чином, максимальний розмір пені пов’язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України – гривні.

  1. Постанова ВСУ у справі 3-25гс15 від 1 квітня 2015 року номер в ЄДРСР 43506246

Позивачем у межах Договору та за допомогою автоматизованої банківської системи «IFOBS Клієнт-банк» ПАТ «Банк Форум» були надані доручення щодо здійснення переказу коштів від 11 березня 2014 року…

Листом від 21 березня 2014 року № 68/3.1 відповідач повідомив позивача про неможливість виконання доручень з огляду на запровадження у ПАТ «Банк Форум» тимчасової адміністрації, під час якої задоволення зазначених вимог ТОВ «ТК «Мегаполіс-Україна», які є вимогами кредитора, не здійснюється.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кредитор банку – юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов’язань.

Таким чином, статус кредитора ТОВ «ТК «Мегаполіс-Україна» у цій справі спростовує помилковий і необґрунтований висновок суду касаційної інстанції про те, що на позивача не поширюються обмеження щодо задоволення його вимог до ПАТ «Банк Форум» під час запровадження у ньому тимчасової адміністрації, встановлені приписами пункту 1 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

  1. Постанова ВСУ у справі 6-33 цс15 від 08 квітня 2015 (Правова позиція)

Аналіз норм статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно і право розпорядження ним.

Відсутність у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право власності на спадкове нерухоме майно не позбавляє кредитора спадкодавця звернутися на підставі норми статті 23 Закону України «Про іпотеку» до такого спадкоємця, що зволікає з отриманням свідоцтва з вимогами про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки.

Оскільки зі смертю боржника зобов’язання з повернення кредита включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статей 1281, 1282 ЦК України щодо строків пред’явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора.

Недотримання кредитором передбачених статтею 1281 ЦК України строків пред’явлення вимог, (які є присічними, преклюзивними) позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.

Оскільки, кредитор пред’явив вимоги до спадкоємців поза межами зазначених строків, підставою для відмови кредитору у зверненні стягнення на спадкове іпотечне майно є саме ця обставина, а не факт неотримання спадкоємцями свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

  1. Постанова ВСУ у справі 3-40гс15 від 08 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43578676

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що за змістом положень статей203229 ЦК Українистатті 5 Закону України “Про оцінку земель”, відповідно до висновків судової експертизи ринкова вартість земельних ділянок – предметів іпотеки не відповідала їх дійсній ринковій вартості станом на дату укладення договору іпотеки та оспорюваних у справі договорів. Оскільки ринкова вартість земельних ділянок була завищена більш як удвічі, оспорювані договори було укладено внаслідок помилки, що мала істотне значення, у зв’язку з чим договори підлягають визнанню недійсними.

Залишено в силі.

  1. Постанова ВСУ у справі 3-37гс15 від 8 квітня 2015 року номер в ЄДРСР 43653318

Рішення третейським судом прийнято за відсутності представників ТОВ “Аркона”, яке не було належним чином повідомлено про розгляд справи, а склад третейського суду, яким прийнято спірне рішення, не відповідав вимогам закону

При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що формування складу третейського суду для розгляду позову ПАТ “Укрсоцбанк” відбулося з порушенням закріпленого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року права на суд, встановлений законом, а ТОВ “Аркона” було позбавлено можливості реалізувати свої права як учасника третейського спору, в тому числі щодо заявлення відводу призначеному судді. 

 Предметом третейської угоди може бути не лише спір, який існує на момент укладення такої угоди, а й будь-які спори, які виникатимуть між сторонами договору в майбутньому та передбачені третейською угодою.

 Як встановлено господарськими судами, у справі, що розглядається, третейську угоду було погоджено між позивачем та відповідачем у вигляді третейського застереження на стадії укладення господарського договору, включено до умов цього договору застереження про розгляд спору, який може виникнути в подальшому під час дії договору в третейському суді (пункт 6.2.).

  1. Постанова ВСУ у справі № 6-46цс15 від 15 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43775514

Правова позиція

Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” ( далі – Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку.

За змістом статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов’язання, а є відстроченням виконання певних обов’язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.

Встановлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов’язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

З огляду на вищезазначене норми Закону № 1304-VII, який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

  1. Постанова ВСУ у справі 3-42гс15 від 15 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43775505

Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

У справі, яка переглядається, строк дії договору поруки не встановлено, а умови договору про його дію до повного припинення зобов’язань боржника за договором поставки не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статей 251, 252 ЦК України.

Умовами генерального договору поставки нафтопродуктів строк основного зобов’язання встановлено не було, оскільки постачання товару покупцеві передбачалося почастковими товарними партіями автомобільним транспортом, дата поставки товару визначалася датою підписання акта приймання-передачі товару за відповідною формою, а зобов’язання покупця з оплати товару вважалися виконаними з моменту надходження грошових коштів за кожну окрему поставлену партію товару на розрахунковий рахунок продавця.

Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України не взяв до уваги, що договір поруки було підписано 4 квітня 2012 року, а позовна заява ТОВ “Золотий Екватор” надійшла до господарського суду 29 липня 2013 року, тобто поза межами річного строку, встановленого частиною 4 статті 559 ЦК України.

  1. Постанова ВСУ у справі 3-43гс15 від 15 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43675389

 За загальним правилом заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов’язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

 Тобто відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов’язанні, якщо обов’язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України.

 Ураховуючи, що матеріали справи, яка переглядається, не містять доказів належного узгодження з іпотекодавцем відступлення права вимоги, висновок суду касаційної інстанції про відсутність порушень закону при заміні кредитора у зобов’язанні є помилковим.

 Посилання суду на відсутність у спірних правовідносинах урегульованого порядку надання письмової згоди боржника на заміну кредитора є безпідставними, оскільки ця обставина для застосування положень ч. 1 ст. 516 ЦК України значення не має.

  1. Постанова ВСУ у справі 6-59цс15 від 15 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43653336

 Відповідно до частини 2 статті 1 Закону  кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом.

 Статтею 21 Закону визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а пунктом 11 частини 1 цієї статті врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої Законом, не допускається.

 Отже, кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного Законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження Законом не передбачені.

  1. Постанова ВСУ у справі 6-220цс14 від 15 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43699030

Позивач просив стягнути у судовому порядку з ПАТ “Банк “Таврика” кошти за договорами банківських строкових вкладів з урахуванням процентів та інфляційних втрат загальною сумою 761 760 грн 63 коп., визнати протиправними дії та бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) на ліквідацію ПАТ “Банк “Таврика”.

 Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1., апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанцій, виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту прав у вигляді стягнення з відповідача коштів за депозитними вкладами порушує порядок здійснення ліквідаційної процедури та суперечить положеннями глави 16 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III “Про банки і банківську діяльність” та розділу 8 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”.

Підстави для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 серпня 2014 року відсутні.

  1. Постанова ВСУ у справі 6-42цс15 від 15 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43721207

Виходячи з системного аналізу норм (права), слідує, що звіт про оцінку майна є чинним, якщо від дня його підписання до дня проведення прилюдних торгів пройшло не більше шести місяців. Після збігу цього строку обов’язковою умовою призначення й проведення прилюдних торгів є отримання нового звіту про оцінку майна.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 1 жовтня 2014 року у справі № 6-147цс14 та від 28 січня 2015 року у справі № 6-227цс14.

Установивши, що звіт про оцінку нерухомого майна підписаний суб’єктом оціночної діяльності 14 травня 2012 року, а прилюдні торги з  реалізації майна відбулись лише 4 січня 2013 року, суди, на відміну від судових рішень, що надані для порівняння, не дали юридичної оцінки зазначеному факту, не застосували до спірних правовідносин норму частини п’ятої статті 58 Закону України “Про виконавче провадження”, яка підлягає застосуванню, і не встановили, чи мало місце у зв’язку із цим порушення прав і законних інтересів позивача та чи вплинуло порушення цієї норми на результати торгів, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

  1. Постанова ВСУ у справі 3-53гс15 від 15 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43721187

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов’язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Суд касаційної інстанції не звернув уваги, що згідно з пунктом 4.2.1 Договору за недотримання термінів оплати рахунків або платіжних вимог-доручень за активну електроенергію та за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню за весь період часу, протягом якого не виконано зобов’язання зі сплати, в розмірі 0,5 % від суми платежу за кожний день прострочення (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені) по день фактичної оплати.

Отже, умовами Договору сторони передбачили строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, який відповідає вимогам частини шостої статті 232 ГК України.

  1. Постанова ВСУ у справі 6-85цс15 від 22 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43832139

Примусова реалізація заставленого майна як стадія виконавчого провадження є сукупністю правовідносин (урегульованих ЦК УкраїниЗаконом України «Про виконавче провадження» та іншими нормативно-правовими актами), що в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію судових рішень, та особами, які беруть участь у виконавчому провадженні чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до Закону.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів (закріплених законом матеріально-правових заходів примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника) визначений у статті 16 ЦК України, згідно з пунктом 2 частини другої якої одним із таких способів є визнання правочину недійсним.

Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою – третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).

Прилюдні торги повинні відбутись у межах шестимісячного строку з моменту підписання звіту про оцінку майна. Після збігу цього шестимісячного строку обов’язковою умовою призначення й проведення прилюдних торгів є отримання нового звіту про оцінку майна. Проведення прилюдних торгів із реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме: частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження»; пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення

  1. Постанова ВСУ у справі 3-63гс15 від 22 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43775489

Оскільки позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити переказ грошових коштів за договором банківського рахунка у період запровадження у банку тимчасової адміністрації, то виконання зазначеної операції банком обмежувалося положеннями п. 1 ч. 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній на час виникнення спору.

БОНУС + – кілька ухвал ВССУ

  1. Ухвала ВССУ від 18 березня 2015 року номер в ЄДРСР 43266486

 Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції на постановляючи нову ухвалу про задоволення заяви ПАТ «ОТП Банк» про заміну сторони стягувача, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки за договором про відступлення права вимоги був замінений кредитор у зобов’язанні внаслідок відступлення йому прав, у справі відкрито виконавче провадження, отже, є підстави для заміни сторони виконавчого провадження, передбачені ст. 512 ЦК України, ст. 378 ЦПК України та ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження.

 Проте такі висновки судів є помилковими та зробленими з порушенням норм процесуального права.

 Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття однієї з сторін виконавчого провадження державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником.

 У випадку заміни сторони (юридичної особи) у виконавчому написі нотаріуса, який пред’явлено до державної виконавчої служби, стороні необхідно звернутися до суду з письмовою заявою про заміну сторони у виконавчому написі. До такої заяви зазвичай додаються докази того, що юридична особа є правонаступником тієї юридичної особи, яка вибула (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, копії протоколів зборів тощо). Без ухвали суду про заміну сторони у виконавчому документі державний виконавець не має права самостійно замінити сторону.

 Частиною 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, ? до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

 У разі подання такої скарги у порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження за скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України, а помилково прийнявши скаргу до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України.

 При розгляді заяви ПАТ «ОТП Банк» суд наведених норм закону не врахував та помилково постановив ухвалу про заміну сторони виконавчого провадження у порядку цивільного судочинства, не звернувши уваги на те, що виконавче провадження було відкрито з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, а не виконавчого листа, виданого судом на підставі судового рішення, ухваленого у порядку цивільного судочинства.

  1. Ухвала ВССУ від 1 квітня 2015 року номер в ЄДРСР 43534003

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом і просила зобов’язати ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» видати готівкою одноразовою операцією через касу належні їй кошти за договорами про відкриття вкладного рахунку (вклад «Ощадний») у валюті вкладу разом з нарахованими відсотками.

Проте, відповідач відмовився задовольнити її вимоги посилаючись на те, що на даний момент видача коштів з поточного рахунку в іноземній валюті здійснюється з врахуванням обмежень, встановлених постановою Національного банку України від 28 березня 2014 року № 172.

Відповідно до ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходиться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Правильно встановивши характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, суди дійшли до обґрунтованого висновку про те, що відмова відповідача у видачі ОСОБА_6 депозиту пов’язана з прийнятим Національним банком України обмежень. Однак така відмова не ґрунтується на зазначених вимогах Закону, а тому суди правильно стягнули зазначену суму боргу.

  1. Ухвала ВССУ від 8 квітня 2015 року номер в ЄДРСР 43578456

За змістом ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до положень ст. 1068 ЦК України банк зобов’язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.Банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов’язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Посилання ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» на постанову Правління Національного банку України від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного і валютного ринків України», п. 1 якої передбачено зобов’язання уповноважених банків обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України, є безпідставним, оскільки зазначена і побідні цій наступні відповідні постанови цього банку є розпорядчими актами, які адресовані обмеженій кількості осіб і таке регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банками, які охоплюються його наглядовою діяльністю. Ці постанови банку не встановлюють нових прав або обов’язків для громадян, не можуть зачіпати їх права, свободи та інтереси.

Отже, суди прийшли до правильного висновку, про те, що відмова банку у поверненні грошових коштів з поточного (мультивалютного) рахунку ОСОБА_3 суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ст. 1068 ЦК України та умовам укладеного між сторонами договору.