Правові наслідки надіслання банком вимоги про дострокове повернення кредиту

Українське суспільство «загрузло» в банківських кредитах. Через різні обставини (зростання курсу долара/ЄВРО по валютних кредитах, непомірні відсотки, втрата роботи тощо) значна частина цих кредитів не сплачується вчасно.

Коли прострочення триває значний період, банки нерідко посилають позичальнику листа такого змісту: «У зв’язку із невиконанням взятих на себе за кредитним договором зобов’язань, у відповідності до п.___ Кредитного договору вимагаємо в строк до ______ р. достроково повернути суму Кредиту за Кредитним договором, сплатити проценти за користування кредитом та суму нарахованої пені».

При цьому ні банк, ні позичальник часто не усвідомлюють правових наслідків надіслання такої вимоги. А вони – надзвичайно суттєві.

Правовою підставою для надіслання такої вимоги є ч.2 ст.1050 ЦК України: «якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу» .

Відповідно до п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року  № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суд має враховувати, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов’язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання у повному обсязі або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Таким чином, надіславши таку вимогу, банк встановлює новий строк виконання зобов’язання за кредитним договором, а графік повернення кредиту втрачає чинність. Відповідно з дати вказаної у вимозі починається перебіг строку позовної давності та шестимісячного строку для звернення з позовом до поручителя у відповідності до п.4 ст.559 ЦКУ.

Ця позиція знайшла своє відображення в численних рішеннях вищих судових органів

У Правовій позиції Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі  № 6-169цс14 зазначено наступне

При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

В постанові по даній справі ВСУ було «установлено, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 отримали письмові повідомлення ПАТ «Сведбанк» від 25 листопада 2009 року про зміну умов кредитного договору, згідно з якими банк скористався своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов’язань за кредитними договорами, зазначивши днем остаточного їх погашення десятий день з дня направлення відповідної письмової вимоги, тобто з 7 грудня 2009 року».

У Правовій позиції від 17 вересня 2014 року у справі №6-125цс14, ВСУ вказав на таке.

Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. 

Установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, який був змінений відповідно до кредитного договору, не пред’явив протягом шести місяців позову до поручителя про виконання зобов’язання, суд дійшов правильного висновку про те, що зобов’язання за договором поруки припинилися. 

У самій постанові від 17.09.2014 року Верховний суд встановив таке: «Отже, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та пені 4 лютого 2009 року, кредитор, відповідно до ч. 2 ст.1054 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов’язання і зобов’язаний був пред’явити позов до поручителя протягом шести місяців з цієї дати».

У Правовій позиції від 24 вересня 2014 року у справі за № 6-106цс14 зазначено таке.

 У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за основним договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

 За умови пред’явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов’язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов’язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов’язання.

В самій постанові від 24 вересня 2014 року Верховний суд вказав: «23 вересня 2010 року банком надіслано ОСОБА_1 повідомлення щодо порушення ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором і вимогою повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін від дати одержання цих повідомлень.

Таким чином, банк відповідно до положень статті 1050 ЦК України та пункту 5.2.4 основного договору скористався правом на повернення кредиту достроково, чим змінив дату виконання основного зобов’язання.

Докладно це питання досліджене в Ухвалі ВССУ від 25 червня 2014 року (номер в ЄДРСР 39671388), де судом було встановлено, що останній платіж зі сплати заборгованості за кредитом здійснено відповідачем 31 грудня 2008 року; з 02 січня 2009 року відповідач припинив виконувати зобов’язання зі сплати процентів за користування кредитом, а з 08 січня 2009 року – зобов’язання з погашення кредиту. У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору 20 лютого 2009 року позивач надіслав відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту та нарахованих процентів за кредитним договором протягом 30 днів з моменту її отримання, яку відповідач отримав 21 березня 2009 року, тобто вимога мала бути виконана ним до 20 квітня 2009 року включно.

Колгія суддів зазначила, що надіслання зазначеної вимоги свідчить про зміну позивачем умов кредитування в частині строку виконання відповідачем зобов’язань з повернення кредиту та процентів, відповідно право звернення до суду з позовом про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором виникло у позивача 08 січня 2009 року, тобто саме з цього часу відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України почався перебіг строку позовної давності за його вимогами, проте до суду з цим позовом банк звернувся 18 листопада 2013 року, тобто з пропущенням строку позовної давності, що в силу вимог ч. 4 ст. 267 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні позову.

Значна кількість справ даної категорії стосується припинення поруки внаслідок пропуску шестимісячного терміну з моменту, вказаного у вимозі.

В Ухвалі від 26 лютого 2014 року ВССУ вказав: «Судами також встановлено і не заперечується в касаційній скарзі, що 12 березня 2009 року банк на адресу боржника направив письмову вимогу про дострокове повернення кредиту, яке позичальник отримав 18 березня 2009 року.

Встановивши такі обставини, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку, що кредитор у межах своїх прав передбачених п. 5.2  кредитної угоди в односторонньому порядку змінив строк її виконання з   06 березня 2010 року встановиши нову дату – 19 березня 2009 року, і з цих підстав обґрунтовано визнав договір поруки припиненим, оскільки кредитор в межах шестимісячного строку від нової дати виконання кредитної угоди, не заявив свої вимоги до поручителя» (номер в ЄДРСР 33651260).

Як зазначила Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України в Ухвалі від 26 лютого 2014 року, «Вирішуючи спір, суди в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначене уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про те, що пред’явлення вимоги про дострокове стягнення суми заборгованості не є настанням строку основного зобов’язання за кредитним договором (http://www.reyestr.c…Review/37455195).

В ухвалі від 01.10.2014 р. (http://reyestr.court…Review/40795853) Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ встановивши факт надіслання банком такої вимоги і наступне звернення з позовом, прийшла до наступних висновків:

«Таке свідчить про те, що термін виконання зобов’язання за цим договором банком було змінено і цей термін необхідно визнати таким, що настав з моменту звернення банку до суду з таким позовом.

Таким чином, з моменту набрання рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 23 травня 2011 року законної сили, право банку на отримання процентів за кредитним договором припинилось.

Крім того, вирішуючи спір по суті та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову в частині стягнення пені та штрафу, на порушення приписів ст. ст. 212-214, 303 ЦПК України суди не врахували, що саме по собі ухвалення рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого фактично не здійснено, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання пені й штрафних санкцій, передбачених договором»

Тобто, в даній ухвалі Колегія суддів зазначила наступні правові наслідки зміни строку виконання договору:

  1. з цього моменту припиняється право банку на отримання процентів.
  2. право на отримання пені і штрафних санкцій за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання зберігається до повного погашення боргу.

З іншого боку суд в даній справі вніс повну плутанину щодо того, з якого моменту договірні зобов’язання вважаються припиненими, передбачивши три варіанти:

  1. З дня, вказаного у вимозі банку для повернення повної суми кредиту;
  2. З дня подання банком позову.
  3. З моменту набрання законної сили рішенням суду, яким було задоволено вимогу банку про стягнення боргу за кредитним договором..

Очевидно, що тут судді не розібралися, а правильним є висновок Правової позиції, висловленої Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України у справі за № 6-106цс14 від 10.09.2014 року, що «у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за основним договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. За умови пред’явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов’язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов’язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов’язання». (http://www.scourt.go…nsf/(documents)/F79BDDB20A1A639AC2257D650027A48D).

Таким чином, зміненим строком виконання настання основного зобов’язання за кредитним договором є дата, вказана в вимозі банку про повне дострокове погашення зобов’язання за кредитом. Про це прямо зазначено, зокрема, в Постанові Судової палату у цивільних справах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року (http://www.scourt.go…nsf/(documents)/70F7AAC14CA97F52C2257D5D002187E8): «Отже, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та пені 4 лютого 2009 року, кредитор, відповідно до ч. 2 ст.1054 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов’язання і зобов’язаний був пред’явити позов до поручителя протягом шести місяців з цієї дати».

Як вже зазначав, найчастіше в судовій практиці це питання виникає в контексті дослідженні судами питання дотримання банком присікального строку, встановленого п. 4 ст. 559 ЦКУ для звернення із позовом до поручителя (це пояснюється тим, що банки частіше пропускають шестимісячний строк для звернення з позовом до поручителя, чим трирічний строк позовної давності їз зверненням з позовом до позичальника, хоча і такі випадки у моїй практиці є).

Так в Правовій позиції у справі №6-125цс14, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України зазначила наступне.

 Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. 

 Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. 

 Пред’явленням вимоги до поручителя є пред’явлення до нього позову. 

 Установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, який був змінений відповідно до кредитного договору, не пред’явив протягом шести місяців позову до поручителя про виконання зобов’язання, суд дійшов правильного висновку про те, що зобов’язання за договором поруки припинилися (http://www.scourt.go…nsf/(documents)/70F7AAC14CA97F52C2257D5D002187E8)

Як бачимо, тут ВСУ ставить крапку в ще одному спірному питанні, вказавши, що вимогою в розумінні ч.4. ст.. 559 ЦКУ є не просто лист банку, а саме пред’явлення позову до поручителя.

 Аналогічну за змістом думку  Верховний суд України висловлює і в Правовій позиції по справі № 6-32цс14 (http://www.scourt.go…nsf/(documents)/A6A11C0D06F77FBAC2257D6B0029B339).

 При цьому в Правовій позиції у справі № 6- 53 цс 14, Верховний суд зазначив, що аналіз зазначеної норми права (ч.4 ст. 559 ЦКУ – прим.) дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

(http://www.scourt.go…nsf/(documents)/066CF7644AA9CEFDC2257D62004AC48B)

Таким чином, правовими наслідками пред’явлення вимоги банку про повне дострокове погашення зобов’язання за кредитом є наступні:

1) дана вимога змінює строк виконання основного зобов’язання за кредитним договором.

2) моментом виконання основного зобов’язання за кредитним договором стає дата, вказана в вимозі банку про повне дострокове погашення зобов’язання за кредитним договором.

3) з цього моменту банк втрачає право на нарахування відсотків за кредитним договором.

4) з цього моменту починається перебіг строку позовної давності

5) з цього моменту починається відлік шестимісячного строк, в межах якого банк праві пре’явити вимогу до поручителя шляхом подання позову.

6) право на стягнення пені та інших видів відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання зберігається до часу повного погашення боргу.

Сподіваюсь, що дана стаття дозволить багатьом позичальникам і їхнім адвокатам вибрати правильну стратегію для захисту своїх прав.